Зміст та методика обстеження дітей із дислалією

Сьогодні ми все частіше помічаємо, як часто з екранів телевізорів і з радіоприймачів ллється картава мова. А в житті ми все частіше зіштовхуємося з людьми, не здатними без помилок написати навіть власне резюме. Фахівці вважають: між неправильною вимовою (дислалією) і неграмотністю - прямий зв'язок.
Дислалія - це порушення звуковимови. Її звичайно випереджає затримка мовного розвитку. А та, у свою чергу, свідчить про загальне відставання розвитку дитини. Зрозуміло, що в школі такі діти вчаться погано і відразу попадають у розряд відстаючих.
Дислалія виявляється звичайно до 4 років. Як правило, паралельно йде порушення фонематичного слуху: частину звуків дитина не чує, а тому і не вимовляє їх. Якщо батьки бачать, що маля відчуває складності в мові, тягти не варто. Чим раніш ви звернетеся до логопеда, тим більше надії на те, що до школи проблеми зі здоров'ям вдасться вирішити. У протилежному випадку дислалія може плавно перейти в дисграфію (нездатність грамотно писати) і дислексію (нездатність до читання).
Розрізняють дві форми дислалії. Якщо людина не вимовляє один звук (типовий випадок), наприклад «Р» або «Л», то це проста форма. При вмілому підході це усувається за три місяці.
Але буває так, що не «звучить» половина алфавіту. Може не бути навіть, здавалося б, простого звуку «И». Тоді працювати з логопедом дошкільнику прийдеться рік, а може, і більше.
Що є причиною дислалії? Генетика. Мало займалися з дитиною в дитинстві. Порушення будови артикуляційного апарату. Перед загальноосвітньою школою стоїть важлива і відповідальна задача - забезпечити в процесі навчання і виховання всебічний і гармонійний розвиток особистості кожної дитини. При здійсненні цієї складної задачі вчителям нерідко приходяться мати справу з дітьми, які відчувають значні складнощі в навчанні, що призводять до неуспішності.
Учителю надзвичайно важливо знати природу і характер наявних у дітей відхилень, особливості їхніх проявів, шляхи та способи їх корекції і компенсації.
Компетентність вчителя в аналізі причин виникнення неуспішності в одних випадках допоможе йому знайти раціональні прийоми подолання утруднень у навчанні дитини в умовах масової школи. В інших випадках знання психофізіології аномальної дитини дозволить учителю вчасно порушити питання про необхідність переводу учня в спеціальну школу.
У системі народної освіти є диференційована мережа спеціальних шкіл для дітей з різними видами аномалій: допоміжні школи для розумово відсталих дітей, школи для глухих, для тих, хто погано чує, сліпих або які погано бачать, для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату, з мовними розладами при збереженому слуху й ін.
Отже, вже з цього видно що будь-яка тема, що стосується порушення мови, є актуальною, та такою, що потребує дослідження. Саме в нашій роботі мова піде про дислалію.
Предметом дослідження є особливості дислалії.
Об‘єктом дослідження є зміст та методика обстеження дітей із дислалією.
А відтак, метою нашої курсової роботи є висвітлення проблеми дослідження дислалії в логопедії.
Для вирішення зазначеної мети необхідне вирішення наступних завдань:
• розглянути теоретичні основи проблеми (поняття, види, форми, причини);
• проаналізувати рівні та принципи обстеження дітей з дислалією;
• з‘ясувати зміст обстеження;
• визначити схему обстеження дітей з дислалією.


Розділ І.Теоретичне обґрунтування дислалії

1.1 Поняття дислалії
Дислалія (від грец. dis - приставка, що означає частковий розлад, і lalio - говорю) - порушення звуковимови при нормальному слуху і збереженої іннервації мовного апарату.
Серед порушень звуковимовної сторони мови найбільш розповсюдженими є
виборчі порушення в її звуковому (фонемному) оформленні при нормальному
функціонуванні всіх інших операцій висловлювання.
Ці порушення виявляються в дефектах відтворення звуків мови: перекрученому (ненормативному) їх проголошенні, замінах одних звуків іншими, змішанні звуків і - рідше - їх пропусках.
Термін «дислалія» одним з перших у Європі ввів в науковий обіг професор Вільнюського університету лікар І. Франк. У монографії, що вийшла в 1827 р., він застосував його в узагальненому значенні як найменування усіх видів мовних розладів різної етіології. Трохи пізніше, у 30-і роки XIX сторіччя, швейцарський лікар Р. Шультесс також вводить у свої роботи термін «дислалія», але в більш вузькому, ніж у Франка, значенні: він зараховує до дислалії лише вимовні порушення, обумовлені анатомічними дефектами органів артикуляції. У класифікації Куссмауля була прийнята точка зору Шультесса, з таким же розумінням дислалії ми зустрічаємося в роботах Гутцмана [21,58].
Трохи іншу позицію займав польський дослідник В. Олтушевський, який відносив до дислалії випадки порушення вимови, не обумовлені анатомічними дефектами мовного апарату. Він виділяв дві форми: функціональну й обумовлену зниженням слуху. Дефекти вимови, обумовлені паталогічними змінами в артикуляційному апараті, він позначив терміном "дисглосія" і виділив чотири види цього дефекту в залежності від того, який з артикуляційних відділів виявляється порушеним: губну, язичну, зубну та десну.
У вітчизняній логопедії початку XX в. обсяг поняття дислалівї не відрізнявся від прийнятого в роботах Куссмауля і Гутцмана. Але вже в 30-50-і роки це поняття відчуває істотні зміни. М. Е Хватцев розглядав дислалію як одну з форм недорікуватості (під цей узагальнюючий термін підводилися всі типи порушення вимови). Він включав у неї звуковимовні порушення, обумовлені враженням чи розладом периферичних органів мови: кістково-хрящо-м'язевих частин, або «периферичною їхньою іннервацією», а також порушення звуковимови, обумовлені периферичною приглухуватістю. Він думав, що не менш 10% випадків дислалії обумовлені цим дефектом. М. Е Хватцев виділяє три форми дислалії: механічними, обумовленими грубими анатомічними дефектами органів мови (ущелинами неба, короткою під'язичною вуздечкою); органічною, обумовленою периферичною приглухуватістю, аномаліями щелеп і зубів, а також аномаліями мови і неба; функціональною, обумовленою м'язовою млявістю м'якого неба, недостатньою гнучкістю кінчика язика, слабістю видихуваного струменя повітря і т.д [23, 69].