Угоди спрямовані на запобігання і покарання злочинів, що призводять до грубих масових порушень прав людини

Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.
Ознаки основних прав людини:
І) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;
2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права;
3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;
4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політика-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;
5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесені до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами.
Угоди спрямовані на запобігання і покарання злочинів, що призводять до грубих масових порушень прав людини

До норм, які слугують спільній боротьбі держав з грубими масовими порушеннями прав людини, які можуть негативно вплинути на систему міжнародних відносин відносять такі, що містяться у Міжнародній конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації 1966 р., Міжнародній конвенції про запобігання злочинам апартеїду та покарання за них 1973 р., Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за них 1948 р., Конвенції про незастосування строку давності до військових злочинів проти людства 1968 р., а також у деяких інших договорах.
Водночас з підготовкою проектів Міжнародних пактів про права людини ООН розробила цілу серію міжнародних документів, що стосуються забезпечення невід’ємних прав і основних свобод людини. У зв’язку з тим, що ряд країн допускає грубі і масові порушення прав людини, які негативно впливають на всю систему міжнародних відносині або являють, або можуть являти загрозу міжнародним мируі безпеці, у рамках ООН були підготовлені та відкриті до підписаня конвенції про співробітництво держав у боротьбі з такими порушеннями. З досвіду злочинів фашизму у роки Другої світової війни геноцид був визнаний злочином проти людства, і держави зобов’язалися співробітничати для боротьби проти нього у Конвенції про запобігання злочинам геноциду та покарання за нього 1948р. Політика апартеїду, здійснювана урядом ПАР, також була визнана злочином проти людства, і держави зобов’язалися вжити всіх заходів для ліквідації цієї політики в Міжнародній конвенції про припинення злочину апартеїду і покарання за нього 1973р.
Були розроблені і прийняті конвенції про ліквідацію таких масових і грубих порушень прав людини, як дискримінація за ознакою раси, статі, релігії. Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвецію про ліквідацію усіх форм расової дискримінації 1965 р., у якій держави визнали, що ”дискримінація людей за ознакою раси, кольору шкіри або етнічного походження є перешкодою для дружніх і мирних відносин між націямиі може призвести до порушеь миру і безпеки серед народів, а також гармонійного співіснуваня осіб навіть усередині тієї самої держави” і зобов’язалися вжити всіх необхідних заходів для ліквідації расової дискримінації.