Стратегія економічного розвитку Південної Кореї

Республіка Корея продемонструвала свій власний шлях політичного та суспільного розвитку від авторитаризму до демократії.
Досвід Республіки Корея демонструє особливу модель, яка, з моменту створення республіки 1948 року, була побудована на першочерговості економічного розвитку країни з поступовим переходом до засад демократії. Невід’ємною складовою у цій моделі є втілення конфуціанських цінностей, які, зокрема, визначають: корпоративний підхід до будь-яких проблем і консенсус при виробленні практичних рішень; традиційно шанобливе ставлення до інститутів влади; зусилля з підтримання порядку і гармонії в суспільстві; надзвичайно важлива роль сім’ї та інших соціальних спільнот; самодисципліна та пріоритет колективних інтересів над власними; винятково важлива роль освіти; повага до старших тощо.
У «Великій радянській енциклопедії» на початку 1970-х рр. було подано наступну характеристику Південній Кореї: «аграрна економічно відстала країна. У створені ВНП (1969 р. без послуг) домінує сільське господарство – 35%, питома вага промисловості – 28%». Майже 40 років потому експерти ОЕСР констатували: «Корея протягом останніх декількох десятиліть представила виключно добру гру, наздоганяючи провідні економіки світу, спровокувавши хвилі модернізації задля досягнення світового лідерства в окремих високотехнологічних галузях… Цей успіх має небагато аналогів у сучасному світі» [16, с.18].
Починаючи з 60-х років ХХ ст. і впродовж більш ніж 30 років економічне зростання у Республіці Корея було одним із найінтенсивніших у світі. У результаті змін, що почалися 1962 року, Південна Корея перетворилась із однієї з найбідніших у світі аграрних країн на індустріальну країну, яка швидко розвивається. Цей стрибок дістав назву «економічного дива на річці Хан».
Серед основних факторів, які пояснюють вражаюче економічне зростання країни, можна назвати: орієнтована на експорт стратегія розвитку; визначальна роль уряду в проведенні реформ; дешева робоча сила та залучення іноземних капіталовкладень — як фінансових, так і технологічних (промислове устаткування та «ноу-хау»).
Вивченню «корейського економічного чуда» приділяють багато уваги як міжнародні організації, так і окремі науковці. За нашим переконанням, щоб усвідомити причини цього феноменального успіху, необхідно дослідити національний політичний та соціально-економічний контекст, в якому було розпочато курс прогресивних змін.
Метою дослідження є вивчення стратегії економічного розвитку Південної Кореї.
Для досягнення означеної мети в роботі ставились і були вирішені такі завдання:
- вивчити причини та чинники впливу на економічний розвиток країн НІК;
- дослідити етапи нарощування економічного потенціалу Південної Кореї;
- розкрити еволюцію трансформаційних процесів у галузі машинобудування;
- визначити особливості формування конкурентоспроможної продукції у галузі електроніки;
- дослідити стратегічні орієнтири економічного розвитку країни та шляхи їх реалізації.
Об'єктом дослідження є стратегія економічного розвитку Південної Кореї.
Предметом дослідження є історичні та практичні аспекти економічного розвитку Південної Кореї.
Методологічною базою дослідження є діалектичний і системний підходи до вивчення економічних і соціальних явищ. При розв’язанні поставлених у роботі завдань застосовувалися методи наукової абстракції, індукції та дедукції, аналізу і синтезу, історичний та інші методи пізнання соціально-економічних явищ, об’єктів і процесів; економіко-статистичні методи збору та обробки інформації, групування, статистичного порівняння, методи функціонального аналізу, математичної логіки.






РОЗДІЛ 1. Місце нових індустріальних країн в розвитку процесів глобалізації
1.1. Причини та чинники впливу на економічний розвиток країн НІК

Помітним явищем у світовій економіці став динамічний розвиток деяких країн, що розвиваються (КР), які дістали назву «нові індустріальні країни» (НІК). За відносно короткий час ці країни створили промисловий потенціал, розвинули окремі сучасні галузі індустрії. Вони різко збільшили промисловий експорт і посіли важливе місце у міжнародному поділі праці.
Критерії зарахування країн до НІК досить умовні: ВНП на душу населення не менше 1100 дол., частка переробної промисловості у ВНП більше 20%. НІК властиві такі характеристики: високі темпи зростання, динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у МПП, широке використання іноземного капіталу. На НІК припадало 46%ВНП й 63% експорту КР (1991р.) [3, с. 18]
Склад НІК постійно змінюється. У 80-ті роки у неї включали країни і території Східної Азії (Південна Корея, О.Тайвань, Гонконг, Сінгапур - четвірка ”драконів”), найбільш розвинені країни Латинської Америки (Бразилія, Мексика, Аргентина), іноді Індію, Єгипет. Намітилася тенденція розширення цієї групи за рахунок другої (Малайзія, Індонезія, Таїланд) і третьої (Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка) хвиль НІК.
Швидкий розвиток цих країн перш за все пов’язаний з розвитком міжнародної торгівлі НІК з розвиненими країнами. Вражаючий “ривок” азіатської четвірки зумовлений об’єктивними процесами у світовій економіці. Першим поштовхом стало перенесення в 60-70х роках з розвинених країн до країн, що розвиваються деяких галузей легкої промисловості, металургії, хімії, а потім - машинобудування, електроніки. Під впливом таких факторів, як НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація, ці галузі почали втрачати порівняльні переваги в розвинених країнах. Зростання витрат виробництва зумовило їх перенесення до країн, що розвиваються, які маючи такі традиційні порівняльні переваги, як дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціну на землю, стали районом активних операцій ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалі-зації виявилось найбільш значним у тих країнах, які раніше за інших перейшли до експортоорієнтованої моделі розвитку національної економіки і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій (це були НІК першого покоління).
З середини 80-х років у зв’язку із зростанням вартості робочої сили, з підвищенням курсів національних валют (відносно долара) НІК першого покоління в свою чергу почали втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка почала масово переміщу-вати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд, чим і сприяла появі НІК другого покоління. Очевидно, збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі до країн третьої хвилі. Такий процес “ступінчастої” індустріалізації, коли кожна країна піднімаючись технологічними сходами вгору, звільняє нижню сходинку для інших, дістав образну назву “летючих гусей” за аналогією пташиного ключа, який нагадує клин, що чимраз більше розширюється.
Результатом цього процесу став значний економічний розвиток НІК, змінилися макроекономічні пропорції економіки, сталися зрушення у структурі промислового виробництва. У переважній більшості НІК сьогодні обробна промисловість і сектор послуг є головними. В обробній промисловості провідне місце займають сучасні галузі електроніки, машинобудування, хімії. Однією з швидко зростаючих галузей є загальне і транспортне машинобудування, виробництво та ремонт кораблів, автомобілів, локомотивів. Швидко розвиваються металургія, нафтохімія, целюлозно-паперова промисловість. Наслідком цього стали зрушення у товарній структурі експорту: зменшилася питома вага продовольства (11% від всього експорту ), сільського господарства та інших видів сировини і значна збільшилася частка продукції переробної промисловості (54,3%), зокрема галузей названих вище, а також легкої промисловості (одягу, взуття). Так частка НІК Азії в світовому експорті телевізорів -32,6%, радіоприймачів -43,5% [16, c. 85].
Південна Корея стала помітним експортером легкових автомобілів, Сінгапур перетворився на центр виробництва нафтодобувного обладнання.
Але існують чинники, які гальмують швидкий розвиток НІК, зокрема їхньої зовнішньої торгівлі: