Стратегії перекладу комунікативів з англійської на українську

Останнім часом увагу мовознавців і перекладознавців приваблюють питання аналізу мовленнєвого спілкування та особливостей перекладу тих чи інших одиниць в інфракції. Комунікативи виконують важливі функції у мовленні, в них виразно виявляється прагматичне значення, оскільки вони безпосередньо відображають прагматичний тип інформації. Ідеї нерозривного взаємозв’язку процесів, що відбуваються в людській пам’яті, і процесів, що детермінують утворення комунікативів і їхнє розуміння, визначають загальну орієнтацію сучасної лінгвістики на всебічне вивчення комунікативно-прагматичних аспектів мовних явищ, серед яких комунікативи посідають окреме місце.
Проте статус комунікативів, їхній склад, ознаки та функціонування у мовленні комунікативів ще остаточно не визначені. Між тим саме системний підхід до дослідження дозволяє повніше описати їхні семантичні та функціональні властивості, встановити зв’язки між елементами мовної системи та об’єктивною дійсністю, виявити умови їх мовної реалізації. Це також дає змогу проаналізувати роль комунікативів у процесі мовлення, дослідити, як ці своєрідні одиниці мови використовуються мовцем та адресатом, як вони взаємодіють у процесі комунікації, в різних ситуаціях спілкування; визначити їхнє місце в дискурсі, оскільки дискурс, з одного боку, пов’язаний з прагматичною ситуацією, моделюється типовими ситуаціями, а з іншого– повернений до ментальних процесів учасників комунікації, тобто до різних правил і стратегій породження та розуміння мовлення в тих чи інших умовах та сприйняття дійсності.
Будучи невід'ємною характеристикою живого безпосереднього спонтанного діалогічного спілкування, комунікативи виражають одне з головних властивостей людської психіки - здатність реагувати на різні зовнішні і внутрішні елементи ситуації спілкування.
Проблема перекладу комунікативів є наразі актуальною. Під час перекладу комунікативів необхідно, по-перше, адекватно передати значення комунікативів вихідної мови залежно від ситуації, в якій вони вжиті. По-друге, адекватно передати комунікативи, запозичені вихідною мовою засобами мови перекладу. При цьому проблема перекладу посилюється ще й тим, що двомовні і навіть одномовні словники не відображають всієї палітри комунікативів. Пропоновані словниками варіанти перекладу далеко не завжди є задовільним або не відображають всі комунікативні конотації. Проблема перекладу комунікативів ускладнюється іноді ще й тим, що запозичені комунікативи можуть змінювати своє значення.
Комунікативи мають своєрідне значення і відбивають дійсність нерозчленовано, не відокремлюючи емоційне від раціонального, є характерним елементом певної сфери мовлення, тісно пов’язаним з паралінгвістичними, невербальними засобами. Комунікативи це короткі відповіді-репліки вигукового характеру.
Актуальність дослідження зумовлена спрямованістю лінгвістичних та перекладознавчих розвідок на вивченя значення комунікативів в мовленні та стратегій їхнього перекладу, як то в працях Г.В.Колшанского, А.І.Смирницького, Л.В.Щерби, О.О.Вежбіцкой [16;37;42;5]. Розглядаючи питання передачі комунікативів засобами іншої мови, ми спиралися на основні положення теорії перекладу Д.І.Квеселевича, В.Н.Комісарова, І.В.Корунця [11;15;19].
Мета дослідження полягає у комплексному вивченні комунікативів в англійській мові шляхом аналізу їх структурно-семантичних, комунікативно-прагматичних особливостей, а також стратегій їхнього перекладу.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішення наступних завдань:
- проаналізувати перекладознавчі концепції дискурсивних особливостей комунікативів;
- виділити існуючи стратегії перекладу комунікативів;
- з‘ясувати сутність проблем перекладу комунікативів;
- проаналізувати способи перекладу комунікативів.
Об’єктом дослідження є комунікативні одиниці кінця ХХ початку ХХІ століття.
Предметом дослідження є стратегії перекладу англійських комунікативів.
Мета, завдання та об’єкт дослідження зумовили вибір комплексної методики, яка включає традиційні методи лінгвістичного аналізу, методи прагматичного аналізу, а також використання структурного методу та методу інтерпретації тексту.
Матеріалом дослідження слугували художні твори британських та американських письменників (переважно друга половина ХХ століття).
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше виокремлені стратегії перекладу комунікативів.
Робота складається зі вступу, двох основних розділів, висновків та списку використаних джерел.
У вступі визначається актуальність дослідження, мета, об‘єкт, суб‘єкт та завдання дослідження, наведена методологічна база дослідження.
В першому розділі «Теоретичні основи дослідження комунікативів з посизій перекладознавства» досліджується сутність та класифікація комунікативів, проаналізовані перекладознавчі концепції дискурсивних особливостей комунікативів.
В другому розділі „Способи передачі комунікативів українською мовою” з‘ясовано проблеми перекладу комунікативів, детально проаналізовані стратегії перекладу комунікативів.
У висновках піддводяться підсумки проведеного дослідження та окреслюються перспективи дослідження.


Розділ І
Теоретичні основи дослідження комунікативів з позицій перекладознавства

1.1 Сутність та класифікація комунікативів
Дослідження комунікативів (в інших терміносистемах релятивів, слів - речень, вигукових речень, комунікатов, комунікем) було розпочато ще в роботах A.M.Пешковского, Л.П.Якубинского [31;44]; потім у 50 - 80 рр.. XX століття продовжено в роботах І.Г.Кошевої, О.В.Литовкина, Д.М. Шмельова, О.Б.Сиротининої, І.О. Степаняна, А.Е. Левицкий [21;22;46;39;40;22] та інших.
У 90-ті роки XX ст. і початку XXI ст. спостерігається підвищення уваги лінгвістів до проблеми вивчення комунікативів. З'являються у пресі роботи, присвячені спеціальним дослідженням особливостей комунікативів, їхнього тлумачення (наприклад: Рогожнікова Р.П. «Словник еквівалентів слова: прислівникові, службові та модальні єдності», Т. М. Колокольцева «Антропоцентризм діалогу (комунікативи в діалозі)», Мелікян В.Ю. «Проблема статусу і функціонування комуникем: мова і мова», та інші) [17,65].
Однак і в даний час серед вчених, що розробляють проблему функціонування комунікативів, не склалося єдиної думки про сутність аналізованих одиниць, про коло мовних явищ, які входять в це поняття, немає єдиної думки також і у вирішенні питання про застосування термінології по відношенню до досліджуваних одиниць, не до кінця вивчені прагматичний, стилістичний та естетичний аспекти функціонування комунікативів в мові, не визначено також місце даних конструкцій в системі інших синтаксичних одиниць, чим і визначається актуальність даного дослідження.
Вперше це розмежування зробив німецький вчений В.Вундт у ХІХ ст., і з того часу більшість вчених притримуються цієї класифікації. Структурно вони є різнорідними і генетично пов’язані з:
1) короткими емоційними викриками, що супроводжуються реакцією індивіда на зовнішні подразники різного характеру (ah, oh, alas, eh);
2) повнозначними частинами мови (good, come, look, well);
3) словосполученнями (good morning, thank you, excuse me, so long);
4) різними реченнями фразеологізованої структури (how do you do). Проте всі вони характеризуються семантичною неподільністю, є цілісними одиницями, незважаючи на складений характер й навіть роздільнооформленість. Серед них виділяються дві структурні групи:
1) однослівні комунікативи, до яких входять первісні, непохідні комунікативи типу bah, chut, ouch, tut, й непервісні, похідні комунікативи типу cool, bet, damn, greetings, indeed;
2) комунікативи, що складаються з двох і більше слів типу my God, blast it, see you, good egg, catch me doing that [15,59].
Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів у них, особливо ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації, викликають у ряді випадків ресемантизацію лексем, які входять до комунікативового словосполучення чи речення, що й спричиняє їх перехід до класу комунікативів.
Процес переходу до класу комунікативів тривалий, і не всі одиниці, які в мовленні виконують роль комунікативних висловлень, вже перейшли в цей лексико-граматичний клас. Слід відзначити, що зарубіжні лінгвісти, як правило, аналізують лише однослівні комунікативи, які є ядром функціонально-семантичного поля комунікативи, а периферія, до якої відносять вторинні комунікативи, що складаються зі словосполучень і речень фразеологізованої структури, і які, на нашу думку, доцільно назвати комунікативними висловленнями, залишаються поза їх увагою [21,15].
Комунікативні висловлювання можуть використовуватися для встановлення мовленнєвого контакту та його підтримування. На початку мовленнєвої взаємодії для організації комунікації використовують комунікативи-вітання Hі, Hello, Good morning, комунікативи, які вживаються для привертання уваги Hey, Attention, а також вибачення Excuse me, could you call me back later? Слід зазначити, що більшість комунікативів, що використовуються для встановлення мовленнєвого контакту, властива ситуаціям, неформального спілкування, а комунікативи Look here, Listen характерні для ситуацій формального спілкування.
За допомогою комунікативівCom eon, Go on слухач стимулює мовленнєву діяльність мовця. Можливо реагувати і на мову співрозмовника за допомогою комунікативів, що виражають згоду Ok, All right, незгоду No, Never, радість Than Cod, сумнів Really.
При цьому комунікативи не обов’язково виражають щирість почуттів, а виконують функції мовленнєвих наповнювачів, тому що для встановлення мовленнєвого контакту важливий не стільки принцип щирості, скільки продовження мовленнєвої комунікації [5,49].
Серед комунікативних висловлювань, що використовуються для організації мовленнєвого спілкування, можна виділити комунікативи, які використовуються мовцем для заповнення пауз у розмові та дозволяють йому сформулювати висловлювання. До них належать комунікативи, що виражають прощання Good Bye, See you, комунікативні висловлювання, що виражають завершеність теми розмови All right, Well, почуття вдячності Thank you, побажання успіху Good luck.
Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістичної науки є вивчення і опис особливостей розмовної мови, її нормативних і аномальних явищ.
Протягом довгого часу (починаючи з праць М. В. Ломоносова, а потім - у дослідженнях М. І. Греча, О. Х. Востокова, Ф. Ф. Фортунатова, О. О. Шахматова та ін.) основними і єдиними об'єктами синтаксичних досліджень вважалися словосполучення і речення [25,49]. Так, наприклад, А.А. Шахматов, підкреслюючи, що завданням синтаксису є вивчення пропозицій і слів, його складових, виділяв такі відділи синтаксису:
1) вчення про речення та його головні члени;
2) вчення про словосполучення і другорядні члени;
3) вчення про частини мови [32,74].
Незважаючи на існування в історії лінгвістики різних підходів у розумінні термінів пропозицію і словосполучення (логіко-синтаксичний, психолого-синтаксичний та формально-синтаксичний підходи), до середини XX століття у дослідників склалося єдиної думки про сутність даних одиниць.
Існування в мові таких одиниць, які за своїм синтаксичним особливостям відрізняються від речень і словосполучень, вперше відзначається в лінгвістичних працях початку XX століття (у роботах A.M.Пєшковського, А.Л.Семенов [31;37] та ін). Так, А. М. Пєшковський до «слів і словосполучень, які не створюють ні речень, ні їхніх частин», відносить досить широке коло висловлювань: називні уявлення, одиничні звернення (або вокативі), вступні слова і словосполучення і комунікативи. Особливий інтерес для нас представляє виділена A.M.Пешковским група вступних слів, які «виражають ставлення мовця до тієї чи іншої (своєї або чужої) думки» [31,11]. Такі вставні слова, як зазначає дослідник, можуть вживатися як окремі діалогічні репліки-відповіді.