Порівняльна характеристика українських та корейських соціально-побутових народних казок

Казка є малим епічним жанром, який сягає своїми коренями в усну народну творчість. В основі казки лежать події, які є вигаданими, фантастичними чи авантюрними. Кінцівка вирізняється оптимістичністю, бо добро перемагає зло.
Як і інші епічні жанри казка паралельно функціонує як у фольклорі, так і у формі авторської літературної творчості. Жанр фольклорної казки бере свій початок від міфу. Міфи виводили найбільш сакральні моменти, посилювали увагу до сімейних стосунків героїв, їхніх суперечок, бійок і т. п. Відбувалася зміна місця первісної суворої достовірності на несувору, що сприяло дедалі більшій усвідомленості у вільному вимислі. Вільна вигадка, яка наслідувала твердо фіксовані реалії міфу, внутрішня настанова оповідача (казок) на розважальне, а не на світоглядне, пізнавальне ідейне завдання казки є тими чинниками, які посприяли формуванню жанру казки.
До ужитку світової культури давно увійшли арабські, індійські, іранські казки і зробилися надбанням всього людства. Але казки Кореї дуже довго не могли отримати того визнання, якого вони поза сумнівом заслуговують. Лише пізніше корейські казки стали відомими за межами своєї батьківщини і стали зрозумілими кожному і говорили тією ж мовою серця, що і кращі казки інших народів світу.
Фольклор відображає національні особливості людей, через що в корейських казках ми можемо відчути властиве корейцям відчуття прекрасного, тонке розуміння краси. Завдяки цим казкам читач наближається до уявлень корейського народу про природу і їх бажання жити у згоді з навколишнім світом, стосунки між людьми і т. п. Читач проникається корейським ідеалом особистості як людини сильних бажань і рішучих вчинків.
Починаючи з ХІХ ст., казка стає об’єктом дослідження лінгвістів, літературознавців, психологів, педагогів, культурологів, дослідників міфу та фольклору. Вагомий внесок у дослідження казки зробили представники натуралістичного напрямку М. Мюллер, Л. Лайстер, структуралістського – В. Пропп, А. Нікіфоров, Е. Мелетинський, В. Топоров, представники аналітичної психологічної школи – К. Юнг, М. фон Франц, К. Естес. Казку досліджували такі відомі вчені, як Д. Лихачов, В. Бахтін, А. Веселовський.
Істотний внесок у дослідження казки зробили українські вчені. В історії вивчення феноменології казки, в залежності від вибору тематики та вибору кута зору в інтерпретації фольклорного тексту, виділялися різні ракурси в їх теоретичному дослідженні – літературознавчий (Ю. Клим’юк, В. Коваленко, О. Сидоренко та ін.), методологічний аналіз в естетичному ракурсі (Т. Любімова, Л. Ткачук, Є. Яковлєв та ін.), проведено низку феноменологічних досліджень щодо розкриття специфіки художнього та фольклорного часопростору (Н Ведернікова, О. Величко, А. Гуревич, В. Іорданський, С. Неклюдов та ін.). Казкознавчі студії продовжили дослідники П. Будівський, О. Величко, Т. Голіченко, М. Гримич, В. Давидюк, І. Денисюк, М. Дмитренко, Л. Дунаєвська, М. Дяченко, А. Іваницький, М. Іванків, В. Івашків, В. Качкан, О. Кирилюк, О. Мишанич, С. Мишанич, О. Ницевич, М. Новикова, М. Пазяк, В. Погребенник, В. Сокіл, О. Таланчук, М. Федченко, М. Чорнопиский та ін. Вивченням корейських казок займався В. Пак.
Актуальність дослідження пояснюється необхідністю здійснення порівняльної характеристики корейських та українських соціально-побутових казок.
Метою дослідження є вивчення корейських та українських казок як особливого жанру фольклорної традиції двох народів.
Об’єктом дослідження є казка як своєрідний жанр народної творчості.
Предметом – процес відображення соціально-побутових реалій життя людини завдяки казці на прикладі порівняння корейських та українських соціально-побутових казок.
Головними завданнями даного дослідження є:
1. Розкрити сутнісні характеристики казки як жанру літератури та стан її вивчення.
2. Виділити різновиди казок.
3. Дослідити казку як один з провідних жанрів корейського фольклору.
4. Охарактеризувати тематику та проблематику корейських народних соціально-побутових казок.
5. Проаналізувати сюжетний склад та тематичну специфіку українських соціально-побутових народних казок.
При написанні роботи використовувалися методи історичного, описового, зіставного та компонентного аналізу.


РОЗДІЛ 1. ХУДОЖНЬО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ КАЗКОВОЇ ПРОЗИ



1.1. Сутнісні характеристики казки як жанру літератури та стан її вивчення
Казка є своєрідним жанром народної творчості, що з давніх-давен посідає важливе місце у фольклорі будь-якого народу світу. Згадки про перші зразки казок знаходяться у різноманітних писемних пам’ятках, які дійшли до нашого часу. У Китаї ще у XXII ст. до н. е. відомим був збірник казок «Шан-Хої-Кінг». Казки Стародавнього Єгипту були зафіксовані у XIV ст. до н. е. активно розвивалося казкарство в Індії, які згодом увійшли до збірника «Панчатантра». Широкий розголос мали казки Стародавнього Арабського Сходу, що увійшли до збірника «Тисяча і одна ніч» й були потім перекладені на мови багатьох народів.
Казка за своєю природою забезпечувала широкий простір для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала, яке стримувалося різноманітними чинниками формального порядку (усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжету та мотиву, законами композиції, системою так званих загальних місць) та сполучався з певною казковою традицією [7, c. 312].
Народи світу в своєму розвитку мали подібні історичні стадії. Це позначалося і на казці. Про це свідчать однотипні нашарування, глибока спорідненість, іноді вражаюча подібність багатьох сюжетів, мотивів та образів, які присутні у казковому епосі різних народів. Значною є і роль культурного взаємообміну між народами.
Казка є характерною формою художньої розповіді, яка за своєю природою слугувала для забезпечення широкого простору для участі в процесі її творення та поширення індивідуального творчого начала. У творах цього жанру завжди імпровізаційний елемент посідав досить важливе місце, однак стримувався різноманітними чинниками формального порядку (більш або менш усталеною фабулою, внутрішньою цілісністю сюжетів та мотивів, законами композиції, системою так званих «загальних місць» тощо), щоразу сполучався з певною (казковою) традицією.
Порівняно з іншими жанрами фольклору казка надзвичайно сильно виявляє схильність до взаємодії з писемною традицією, що не могло не позначитись на її характері й особливостях розвитку. З появою писемності у казкової творчості з’явилося характерне, якісно нове джерело для збагачення, поширення й функціональних виявів. Все це сприяло тому, що казка у кожну історичну епоху своєрідно оновлювалась, переосмислювалась, видозмінювалась, постійно збагачувалась і розвивалась як з генетичного, так і типологічного погляду [9, c. 485].
Такі фактори, як тривалість розвитку, тісний зв’язок з конкретною суспільно-історичною й культурно-побутовою практикою широких верств трудового народу, змінність функцій, активні міжнародні взаємодії, різнохарактерність зв’язку народної оповідальної творчості з писемною традицією сприяли появі у фольклорі народів світу казок найрізноманітніших форм і видів (казок про тварин, фантастичних, пригодницьких, побутових казок – у тому числі сатиричних, гумористичних, – казок типу притч, байок та ін.). Кожна з таких груп казкової творчості відзначається своїми, притаманними лише їй особливостями побудови художнього образу, характерними прийомами типізації дійсності, засобами композиції тощо. Таким чином, природно постає питання про рамки й загальні особливості казки як специфічного виду (чи жанру) народної оповідальної творчості. У казках відобразилися світогляд народу, його морально-етичні й естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління.
Вперше «Українські народні казки» вийшли друком у 1907 р. Їх упорядкував Б. Грінченко (1863-1910 рр.) – письменник, збирач, публікатор народної творчості і просвітитель. Завдяки праці численних збирачів фольклору, зокрема В. Гнатюка, Б. Грінченка, А. Димінського, І. Манжури, І.Рудченка, П. Чубинського, Д. Яворницького, згодом – І. Безручка, І. Гурина, М. Зінчука, П. Лінтури, С. Пушика та ін., було записано, опубліковано, а отже збережено і донесено до нинішніх поколінь тисячі українських казок.
Казка – це провідний і визначальний жанр усної народної творчості. Вона істотно впливає на процес формування різних видів та жанрів . під її впливом знаходяться також загальна поетика, характер жанрової системи тощо. Казка, яка ще за часів античності (зокрема, в Стародавній Греції та Римі) в якості пізнавального і художнього джерела використовувалась істориками, поетами, відіграла важливу роль і в розвитку писемної традиції людства.
Народні казки відіграли велику роль у становленні та розвитку багатьох жанрів художньої літератури (пригодницького роману, повісті, новели, байки, літературної казки-алегорії тощо). На ґрунті казкової традиції у всіх народів світу розвинувся і такий характерний вид професіональної художньої творчості, як дитяча література.