Основи політики досягнення здоров’я для всіх в Європейському регіоні

Для досягнення поставленої мети на різних етапах наукового пошуку використовувався комплекс взаємопов’язаних і взаємодоповнювальних методів: аналізу нормативно-правових документів, наукових досліджень і літературних джерел, доповідей та звітів національних і міжнародних державних та громадських інституцій (для одержання документальних відомостей щодо суті, етапів розвитку освітньої політики з питань ЗСЖ молоді, особливостей дослідження у ретроспективі еволюції постановки проблеми і наступності в її розв’язанні у вітчизняній і світовій науковій літературі).
Основи політики досягнення здоров’я для всіх в Європейському регіоні.
Уперше на глобальному рівні про важливість активної участі кожної людини в охороні здоров‘я було заявлено у межах стратегічної концепції здоров‘я для всіх, визначеної під час Всесвітньої асамблеї охорони здоров‘я 1977 р. і проголошеної в Алма-Атинській декларації, прийнятій на Міжнародній коференції з первинної медико-санітарної допомоги 1978 р. Цей документ став першим кроком на шляху до формування нової політики охорони здоров‘я на глобальному, регіональному та національному рівнях держав-членів ВООЗ, підкресливши, що охорона здоров‘я кожної людини є стрижнем стратегії досягнення здоров‘я для всіх і що вона залежить від рівня санітарної освіти та інформованості людини з питань охорони здоров‘я. Відтоді пропаганда здорового способу життя, мобілізація громадської думки та засобів масової інформації, а також заохочення освіти з питань здоров`я та заходів щодо охорони здоров`я стали одним з головних завдань політики ВООЗ.
На початкових етапах реалізації політики здоров‘я для всіх інколи помилково вважалося, що за наявності відповідної інформації люди автоматично віддаватимуть перевагу ‘‘здоровому вибору‘‘. Однак, не принижуючи значення глибоких знань, інформації та санітарної освіти, реальні дані засвідчили те, що рішення, пов‘язані із сприятливою для здоров‘я поведінкою (наприклад, здорове харчування, достатня фізична активність і турбота про сексуальне здоров‘я), обумовлені домінуючим фізичним, соціальним, економічним та культурним середовищем, від якого залежить той чи інший стереотип поведінки окремих осіб, груп або населення якійсь місцевості. Більш того, доволі часто шкідливих для здоров‘я звичок набувають саме найбідніші прошарки населення, серед яких спостерігаються більш високі показники поширеності куріння, вживання алкогольних напоїв та наркотиків, оскільки саме ці прошарки зазнають найбільшого стресу, намагаючись подолати життєві труднощі, зумовлені неадекватним рівнем доходу, незадовільною освітою, безробіттям та нестабільністю у питаннях працевлаштування.
На цьому аспекті особливо наголошувалося на І Міжнародній конференції з питань сприяння здоров‘ю, що відбулася в Оттаві 17 21 листопада 1986 р. Результатом цього форуму стало прийняття Хартії про сприяння здоров‘ю, широко відомої як Оттавська Хартія, що відтоді і дотепер є основним керівним джерелом для всіх, хто займається діяльністю, спрямованою на сприяння здоров‘ю.
Подальший розвиток зазначена діяльність ВООЗ отримала у Рекомендаціях II Міжнародної конференції з питань сприяння здоров‘ю, що відбулася 5 9 квітня 1988 р. в Аделаїді (Австралія) і була присвячена проблемам здорової громадської політики.
Вагомий внесок у визначення міжнародних підходів щодо політики сприяння здоров‘ю зробила III Міжнародна конференція з питань сприяння здоров‘ю, присвячена проблемам створення сприятливого для здоров‘я середовища (Сундсваль, Швеція, 9 -15 червня 1991 р.). У підсумковій заяві, прийнятій на цьому форумі, підкреслювалося, що в контексті здорового способу життя термін ‘‘навколишнє середовище‘‘ містить у собі як фізичні, так і соціальні аспекти оточення людини, тобто те середовище, де людина живе, працює і відпочиває, а також визначає доступ людей до життєвих ресурсів і можливостей підвищити свій професійний рівень. У зв‘язку з цим діяльність, спрямована на створення сприятливого для здоров‘я навколишнього середовища, має багато нерозривно взаємопов‘язаних вимірів фізичний, суспільний, духовний, економічний та політичний, і повинна координуватися на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.