Міжнародне повітряне право

Принцип виключного суверенітету над повітряним простором

Сутність принципу повного і виключного суверенітету держави над її простором полягає в самостійному визначенні державами правового режиму власного повітряного простору.
Повітряна територія держави являє собою повітряний простір у межах державних кордонів. У цілому межі її висоти не визначені. Однак, у міжнародному праві висловлюється думка, що державний повітряний простір знаходиться в межах вертикальних ліній, від кордонів держави на сухопутній та водній поверхнях до кордонів умовного «космічного простору» на висоті 100-110 км над рівнем моря.
Вперше питання суверенітету держави над її повітряним простором було поставлено французьким ученим Полем Фошілем на Невшательській сесії Інституту міжнародного права в 1900 p., хоча право держави на повітряний простір проголошувалося й раніше.
Загалом, до Першої світової війни існувало кілька теорій щодо статусу повітряного простору над сухопутною державною територією та територіальними водами. Згідно з однією з них повітряний простір був абсолютно вільним; згідно з іншою — аналогічно територіальному морю — держава має смугу територіального повітря, над якою йде вільна зона. За третім підходом — все повітря над державою перебуває під суверенітетом держави; четвертий підхід дещо модифікує третій, встановлюючи право вільних перельотів повітряним простором для іноземних цивільних літаків. Особливий антагонізм існував між французькою теорією свободи повітряного простору та британською теорією державного суверенітету над ним, але всі погоджувались, що повітряний простір над відкритим морем і terra nullius вільні й відкриті для всіх.