Методологія ідентифікацій та дослідження міжнародного ринку акцій

У другій половині 20-го століття однією з найвизначніших тенденцій розвитку світової фінансової системи стала валютно-фінансова інтеграція. В умовах глобалізації та посилення конкуренції жодна країна не спроможна досягти економічного і соціального зростання самостійно, перебуваючи в економічній ізоляції від решти світу. Невіддільною рисою останніх десятиліть 20-го та початку 21-го століття стало помітне зростання ролі фінансових ринків у розвинутих країнах, а також їх поява у країнах із перехідною економікою. Найбільш динамічного розвитку набув такий сегмент світового фінансового ринку, як ринок цінних паперів.
Аналіз статистичних даних свідчить, що світова економічна система поступово виходить із кризового стану – світовий ВВП у 2010 році зріс на 5%, у 2011 році – на 1.2%.
Проте в багатьох науковців, політиків та економістів викликає сумніви сталість економічного зростання, оскільки воно відбувається на тлі повільного піднесення економіки в промислово розвинутих країнах та стрімкої експансії в країнах, що розвиваються [8].
Проблеми в США, країнах Європи, Аравійський переворот, війна в Лівії, землетруси, цунамі та ядерні проблеми Японії посилюють невизначеність на всіх видах ринків.
Проте, на наш погляд, основною причиною посилення невизначеності є те, що фактори, які викликали кризу, не усунуто. Найважливіші заходи подолання кризи здійснювалися в межах старої “спекулятивної” фінансової системи. Це тільки маскувало та поглиблювало протиріччя, які призвели до кризових наслідків. Деякі країни вживали заходів щодо зниження спекулятивного перегріву економіки – в Китаї банкам було заборонено платити агентам комісійну винагороду за залучення клієнтів до іпотечного кредитування, в Бразилії запровадили двовідсотковий податок на купівлю іноземцями фінансових інструментів із фіксованою прибутковістю тощо.
Проте це були суто національні заходи, що в умовах наростаючої глобалізації не мають сенсу.
Деякі економісти і представники бізнесу запропонували запровадити по даток Тобіна, тобто податок на спекулятивні фінансові операції (Нобелівський лауреат Джеймс Тобін ще в 1970-ті роки пропонував запровадити податок на біржові операції та вважав, що фінансовий сектор відволікає багато талантів від кориснішої діяльності в матеріальній сфері), мотивуючи це тим, що роздутий фінансовий ринок став занадто великим для суспільства.
Ця ідея була підтримана на Давоському форумі 2010 року президентом Дойче банку (Deustche Bank) Й.Акерманом та президентом Барклайс (Bar clays) P.Дайамондом. Проте запровадити такий податок майже неможливо, оскільки якщо оподаткувати трансакції з акціями й облігаціями, то торгівля переміститься в бік деривативів. Якщо ж оподаткувати деривативи, то будуть винайдені нові фінансові інструменти. По-друге, якщо застосовувати цей тип податків не в усьому світі, то торгівля перейде в офшорні зони. До того ж криза виникла не так через великий обсяг торгівлі цінними паперами, як через спекуляції та великий обсяг прийнятого ризику з боку інвесторів.
Судячи з декларацій міжнародних конференцій та самітів, політики й фінансисти досі не бачать глибинних причин кризи, намагаючись зберегти існуючу фінансову систему шляхом постійного збільшення фінансових вливань в економіку. А це не усуває значних диспропорцій, накопичених фінансовою системою протягом останніх десятиліть.
Таким чином, фінансове накачування економіки не мало антикризового значення, оскільки не створювало умов для усунення суттєвих причин глобальної кризи, отже, не відбулося не тільки зміни, а й навіть серйозної реконструкції глобальної моделі економіки. За постійного збільшення невизначеності глобальної економічної системи досить будь-якої незначної події, щоб відбулися кризові явища.
У зв’язку з цим усе частіше обговорюється можливість виникнення другої хвилі економічної кризи. Н.Рубіні, який передбачив кризу 2008 року, переконаний, що нова хвиля буде ще до 2013 року. З ним погоджується Джорж Сорос, який основною причиною нової великої депресії називає проблеми в зоні євро та пропонує владі єврозони радикальні заходи щодо створення загального європейського міністерства фінансів, тимчасової передачі всіх великих банків під керування європейського центробанку та рефінансування боргів Іспанії та Італії під мінімальні відсотки, щоб ці країни не опинилися в ситуації Греції. Водночас лауреат Нобелівської премії 2010 року з економіки Кристофер Антоніу Піссарідес не бачить ознак другої хвилі кризи, – на його думку, те, що ми спостерігаємо нині, – це “продовження кризи 2008 року” [7]. Оскільки якщо глобальна економіка справді виходить із кризи, то чому цей вихід не супроводжується зростанням зайнятості, обсягів кредитування, пожвавленням ринку житла тощо? Чому інвестори, остерігаючись, що найбільші економіки світу можуть знову ввійти в стан рецесії, продають акції і “переливають” капітал у безпечніші активи, наприклад, золото?
Отже, так звані “антикризові заходи” за останні три роки призвели до того, що економіки більшості країн (особливо розвинутих) сьогодні слабкіші й бідніші, ніж у 2008 році.Відтак макроекономічні проблеми не могли не позначитися на розвитку світового фондового ринку, який характеризується посиленою волатильністю – вагоме зниження основних індексів нівелює невелике відновлення напередодні.
 
1. Тенденції розвитку міжнародних фондових ринків

Хоча в першій половині 2011 року більшість провідних економік показало хороший ріст, різке уповільнення його темпів у другому півріччі призвело до падіння річних показників зростання ВВП порівняно з 2010 роком.
За деякими оцінками, зростання світового ВВП в 2011 може скласти близько 4.2%, в порівнянні з 4.6% в 2010. Зростання ВВП США сповільниться з 2.8% до 1.9%, єврозони з 1.8% до 1.1%, в Китаї з 10.3% до 9.5%, а в Японії з 3.9% до 1.4%.
Більш різке падіння темпів зростання ВВП тепер очікується в 2012 році. Так в кінці 2011 ОЕСР скоротила прогноз по світовому економічному зростанню на 2012 до 3.4% з 4.6% півроку тому. Для єврозони він очікується лише на рівні 0.2%, проти 2% в огляді піврічної давнини.
В кінці 2011 аналітики заговорили про можливе входження в 2012 році провідних економік в повторну рецесію (два і більше кварталу негативного зростання ВВП), і перш за все економіки єврозони.