Кримінальне право

Відповідно до Статті 116 Кримінального Кодексу України Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк [4].
Так, злочин, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 116 «Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання», є злочином середньої тяжкості, а тому за його вчинення особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за наявності підстав, визначених ст.ст. 47, 48, 49 КК.
Відповідно злочин, відповідальність за вчинення якого передбачено ст. 123 КК України «Умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання», є злочином невеликої тяжкості, а отже, за його вчинення особа може бути звільнена від кримінальної відповідальності за наявності підстав, визначених ст.ст. 45-49 КК України. Проте і стосовно цього злочину нами не знайдено випадків звільнення осіб, які вчинили такий злочин, від кримінальної відповідальності.
Таким чином, можна зробити висновок, що суди України, як правило, не застосовують звільнення від кримінальної відповідальності за ці злочини або ж застосовують його вкрай рідко. Стосовно ж застосування кримінальної відповідальності, то ми виходимо з того, що кримінальна відповідальність, як одна з форм реалізації охоронюваних кримінально-правових відносин, може мати чотири форми: 1) осуду з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання; 2) осуду з умовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 3) осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; 4) осуду без призначення покарання.
Застосування цих форм кримінальної відповідальності на основі узагальнення вивчених кримінальних справ дозволяє зробити такі висновки.
Кримінальна відповідальність у формі осуду без призначення покарання як і інститут звільнення від кримінальної відповідальності або не застосовується судами взагалі (нами не знайдено жодного такого вироку), або ж застосовується вкрай рідко.
Кримінальна відповідальність у формі осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання судами застосовується. Її застосування спостерігається у близько 11% випадків (7 справ) розгляду досліджуваної категорії справ. Проте таке звільнення від покарання застосовувалось лише з однієї підстави – на підставі закону України «Про амністію» [1].
Поряд з цим, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 66 КК вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, є обставиною, що пом'якшує відповідальність. У статті 116 КК це положення знаходить свою подальшу конкретизацію вчинення злочину в стані сильного душевного хвилювання, що виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого перетворюється в обов'язкову ознаку даного складу злочину. Але, крім цієї ознаки, для застосування ст. 116 КК законодавець вимагає наявності ще низки умов.
Стан сильного душевного хвилювання, про який ідеться в ст. 116 КК, це стан фізіологічного афекту, що являє собою короткочасну інтенсивну емоцію, яка домінує в свідомості людини, котра значною мірою (хоча і не повністю) втрачає контроль над своїми діями і здатність керувати ними. Пленум Верховного Суду України спеціально зазначив, що вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, характеризується не лише умислом, а й таким емоційним станом винного, який значною мірою знижував його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними (абз. 1 п. 23 постанови ПВСУ «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я особи»).
Від фізіологічного афекту слід відрізняти патологічний, за якого людина втрачає здатність усвідомлювати свої вчинки і керувати ними. При патологічному афекті, який є одним з видів тимчасового розладу душевної діяльності, виключається осудність суб'єкта. Тому позбавлення життя іншої людини суб'єктом, який перебуває в стані патологічного афекту, на підставі ст. 19 КК не може тягти кримінальної відповідальності.
Для вирішення питання про те, чи діяння вчинене в стані фізіологічного чи патологічного афекту, слід призначити судово-психіатричну експертизу.
Необхідно мати на увазі, що будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час вбивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого виключає стан фізіологічного афекту і тим самим можливість застосування ст. 116 КК.
Слід мати на увазі, що протизаконне насильство може за своїм характером створювати у суб'єкта право на необхідну оборону або на вжиття заходів, необхідних для затримання злочинця. Тут можливі ситуації вчинення вбивства при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, коли винний до того ж перебував у стані фізіологічного афекту, викликаного протизаконним насильством нападом. Ці випадки необхідно відрізняти від дій винного, в яких є ознаки тільки ст. 116 КК. Для злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, характерним є заподіяння шкоди потерпілому не з метою захисту або його затримання і доставлення відповідним органам влади. Обов'язковою ознакою злочинів, вчинених у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок дій потерпілого, є заподіяння шкоди саме під впливом такого хвилювання, тоді як для злочинів, вчинених при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, ця ознака не є обов'язковою.
Вбивство, хоча й вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося результатом перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст. 116, а за ст. 118 КК. Це пояснюється тим, що законодавець вважає вбивство, передбачене ст. 118 КК, менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається. Тому в тих випадках, коли вбивство вчинене в стані сильного душевного хвилювання, викликаного протизаконним фізичним насильством, для кваліфікації дій винного за ст. 116 КК необхідно передусім виключити можливість застосування ст. 118 КК [5].