Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу

Висловитися, порозумітися, поспілкуватися ми можемо повною мірою лише завдяки мові, тобто вона задовольняє одну з найважливіших життєвих потреб людини. Мова – засіб спілкування і джерело інформації про світ, про народ, якому вона належить. Наше слово до того ж і розповідь про себе. Слово – форма, одяг наших думок, почуттів, переживань. Що кому болить, той про те й говорить.
Усна публічна мова — різновид літературної мови, що використовується як форма спілкування мовця з колективним слухачем і характеризується спеціальними засобами впливу на аудиторію. Співвідноситься з поняттями «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». У публічній мові у певних жанрових різновидах близька до публіцистичного стилю. Несиметричність учасників комунікативного акту (один мовець і група слухачів) зумовлює вибір зрозумілого для усієї аудиторії словника, побудову специфічної усної фрази, встановлення інших контактів у процесі спілкування.
Залежно від функцій усна публічна мова може мати різні форми: промови, виступи на зборах, мітингах і т. ін.; навчально-дидактичні, освітні лекції, наукові доповіді, повідомлення; судові промови; дискусійно-ділове спілкування; ювілейно-святкові, церемоніальні виступи.








Комунікативні вимоги до мовної поведінки під час публічного виступу

Публічною вважається мова, адресована широкому загалу. Одним із її основних різновидів є ораторська мова, що функціонує як форма живого спілкування промовця з колективним слухачем з метою впливу на нього і переко­нання. У мовознавстві ораторська мова співвідноситься з поняттями «риторика», «красномовство», «ораторський стиль», у літературознавстві — «ораторська проза».
Ораторська мова — систематизована сукупність мовних засо­бів граматичного, лексичного та фонетико-орфоепічного рівнів, дібраних відповідно до потреб стилю, підстилю, жанру і органі­зованих у живий (промову) або писаний текст за законами ри­торики.
Ораторська мова вибудовується у формі монологу, тобто розгорнутого мовлення однієї особи, зверненого до багатьох слухачів, до суспільства і розрахованого на безпосередню реакцію слухача. Це індивідуальна мовленнєва діяльність, своєрідна творчість. Монологічна форма спілкування може реалізуватися безпосередньо як усне мовлення і опосеред­ковано як писемне (через книгу, часопис, газету тощо).
Ознаками ораторської мови є наявність у ній: