Годівля і утримання корів у м’ясному скотарстві

Галузь спеціалізованого м'ясного скотарства для України – нова, вона має специфічні особливості селекції, технології го¬дівлі й утримання тварин різних статевих і вікових груп.
Слід відзначити, що виробництву м'яса в Україні належить важлива роль у розв'язанні продовольчої проблеми. Для задоволення потреб населення нашої країни у м'ясі та м'ясопродуктах виробництво його на душу населення слід до-вести до 110 кг (зокрема високоякісної яловичини й телятини – до 50 кг).
Оскільки Україна є зоною виробництва товарного зерна і вирощування цукрових буряків, а господарства постійно від¬чувають нестачу в концентрованих кормах, то проблему м'яса можна вирішити завдяки веденню скотарства – галузі, яка ефективно використовує побічні продукти землеробства при відносно низькому рівні використання зерна.
Однак сучасний рівень виробництва яловичини характери¬зується невисокими показниками. Основною причиною низь¬кої продуктивності молодняка є недостатній рівень його годів¬лі.
Нині більшу частку (73%) яловичини одержують за рахунок тварин молочних і комбінованих порід [6]. У зв'язку з підвищен¬ням молочної продуктивності корів дійного стада останніми роками не створюються умови для збільшення їх поголів'я, а в деяких регіонах відбувається навіть скорочення, що негативно позначається на виробництві яловичини. Зменшення поголів'я в молочному скотарстві спричиняє й f різке зниження його кількості на відгодівлі, що надалі призве¬де до ще більшого ускладнення становища з виробництвом яловичини.
В Україні при інтенсифікації молочного скотарства відбу¬вається заміна комбінованих порід (особливо сименталів) спеціалізованими молочними (чорно-ряба, голштинська, айширська), м'ясна продуктивність яких нижча.
Проблему виробництва яловичини шляхом скорочення по¬голів'я молочних і збільшення поголів'я м'ясних корів успіш¬но розв'язують у багатьох країнах світу. М'ясне скотарство США, Канади нині є провідною галуззю, що забезпечує опти¬мальне співвідношення виробництва молока і яловичини.
Для створення високопродуктивних стад спеціалізованих м'ясних порід великої рогатої худоби і здійснення промисло¬вого схрещування Україна не має в достатній кількості пле¬мінних чистопородних м'ясних бугаїв-плідників, що характе¬ризуються високою ефективністю в зоні інтенсивного земле¬робства. Відсутність у нашій країні вітчизняних спеціалізова¬них м'ясних порід, низька ефективність і дорожнеча імпорту зумовили необхідність виведення в Україні м'ясних порід ве¬ликої рогатої худоби з урахуванням фунтово-кліматичних зон на основі схрещування районованих порід з імпортними м'яс¬ними.
За цих умов зростає роль зоотехніків, ветеринарних ліка¬рів, інших спеціалістів тваринництва, які мають оволодіти су¬мою не тільки практичних і теоретичних знань, вміти їх уза¬гальнювати й уміло використовувати у своїй роботі.
Запровадження тієї чи іншої системи чи способу утримання корів в Україні обумовлюється головним чином забезпеченістю господарств кормами відповідно до продуктивності та фізичного стану молодого стада. Наразі виділяють декілька систем утримання молочних корів: цілорічну стійлову; стійлово-вигульну; стійлово-табірну; стійлово-пасовищну та стійлово-табірно-пасовищну. Застосування тієї чи іншої системи залежить від конкретних господарських умов.
Традиційна технологія ведення галузі м'ясного скотарства в усьому світі характеризується сезонністю отелення самок, вирощуванням телят до 6-8-місячного віку на підсисі пере¬важно пасовищним утриманням. Основними шляхами її інтен¬сифікації є збільшення виходу, а також живої маси телят до відлучення. З цими позиціями зв'язано багато технологічних проблем галузі.





Розділ 1. Теоретичні засади годівлі й утримання корів у м’ясному скотарстві
1.1. Утримання корів під час парувальної компанії

Вибір технології утримання м'ясної худоби в Україні зу¬мовлений наявністю і станом природних кормових угідь, при¬міщень з їх конструктивно-планувальними рішеннями, за¬безпеченістю підстилкою.
У господарствах спеціалізованого м'ясного скотарства зас¬тосовують головним чином цілорічну стійлово-вигульну (без¬пасовищну) і стійлово-пасовищну системи утримання худо¬би, які охоплюють два виробничих етапи: перший – отри¬мання і вирощування телят до 6-8-місячного віку на підсисі; другий – інтенсивне дорощування і відгодівля молодняка піс¬ля відлучення.
У більшості господарств застосовують цілорічну стійлово-вигульну систему утримання тварин на глибокій незмінній підстилці, організовують їх годівлю на вигульно-кормових майданчиках.
Формування глибокої незмінної підстилки у приміщеннях здійснюють восени, до переведення худоби на стійлове утримання, шляхом укладання шару сухої соломи (до 30-40 см) з наступним додатковим внесенням її із розрахунку 3 кг на голову за добу. Видаляють підстилку один-два рази на рік [7].
Годівлю і напування худоби проводять на обладнаних ви¬гульно-кормових майданчиках, які прилягають до приміщень.
Загалом способів утримання корів є два – прив’язний і безприв’язний. Зараз найбільш поширене прив’язне утримання. Воно характеризується тим, що корови знаходяться в зафіксованому положенні у стійлах, де тварини відпочивають, споживають корми і де їх доять. Останнім часом на молочних фермах застосовують, особливо при їх реконструкції, прив’язне утримання корів у стійлах з автоматичними прив’язями, а доять тварин на доїльних майданчиках різного типу. Влітку ж корів утримують на розміщених поблизу корівників вигульно-кормових майданчиках безприв’язно і доять на тих же доїльних майданчиках. Завдячуючи цьому, затрати праці по обслуговуванню корів скорочуються в 1,5-2 рази.