Дизайн-програмування комплексів і системних об’єктів

Дизайн осмислювали і продовжують осмислювати у неймовірно широкому діапазоні – від всесвітнього простору до проектування конкретної речі. І це закономірно, бо досі не знаємо істинної сутності того, що розуміємо за сферою діяльності, яка займається проектуванням майбутнього – людського буття, що має бути. Воно цілеспрямовано не станеться, якщо не матиме наукового обґрунтування. Наука, як відомо, не займається неіснуючим. Дизайн можна було б вважати мистецтвом проектування майбутнього, але мистецтво не утвердило себе як форма пізнання істинного в його минулих і сучасних формах, але як же воно може утверджувати майбутнє без власного переконливого методу. Можна було б вважати дизайн філософією проектування, але така філософія повинна оперувати науковими й мистецькими знаннями чіткої, повної та законної картини світобудови, в якій минуле, сьогоднішнє і майбутнє об’єднані в одне ціле, що підлягає закономірному проектуванню, програмуванню та практичній реалізації.
Сьогодні ніхто не може заперечити практичної користі дизайну в усіх галузях суспільного життя на планеті. Дизайн-програми як засіб порятунку іміджу нової діяльності людства – дизайну – повинні були рятувати позбавлені фундаментального методу пізнання образної суті світу і мистецтво, і філософію, і релігію, і науку.
Методологічні засади методу дизайн-програмування викладені в колективній монографії «Методика художественного конструирования. Дизайн-программа» за участі таких радянських авторів: В. Сидоренка, Л.Кузмічова, О. Діжура, Л. Переверзєва, А. Устинова, Д. Щелкунова, Д. Азрікана, О. Мєщанінова, Д. Кочугова, М. Ерліх. Основою методології є поняття канону та принципи канон-програми – домобудування, антропоцентризму, екологічного формотворення, концептуального осмислення середовища, ансамблевості і стильової єдності художньої мови формотворення. При цьому засвідчується, що викладений матеріал відображає рівень розвитку проектної культури в плані підготовки та реалізації конкретних великомасштабних проектів. Метод дизайн-програмування є, по суті, текстовим викладом певної програми, яка визначає проблему, концепцію, цілі проектування і спосіб їх досягнення. Але таке спрощення автори приховують за тезою про нібито генетичні корені методу, які проростають шляхом реконструкції трьох типологічних форм поняття культурної програми: канон-програми, художньої програми і дизайн-програми. Методика наповнена категоріями художньо-образного мислення в межах способів синтезу системних об’єктів – ансамбль, середовище, стиль. Декларуються також системний, програмний і типологічний підходи, а також традиційні категорії дизайну – функція, морфологія, технологія.
Серед вітчизняних науковців, які у своїх дослідженнях розглядали питання впровадження комп’ютерних технологій у дизайн-простір, можна назвати роботи С. Вергунова, Ю. Божка, М. Опалєва, П. Погорєлова, В.Клевцова та ін.


1. Предмет програмування в структурі дизайну. Об'єктивні та суб'єктивні умови програмування в дизайні

Дизайн, що виник як специфічний вид естетичної науково-практичної діяльності на тлі розвитку технічної революції і обумовлений специфікою та потенціалом світового промислового комплексу, об’єктивно став необхідною частиною загальної художньої культури, а також вагомою складовою матеріальної культури людства.
Дизайн реалізує визначений естетичний ідеал середовища життєдіяльності людини, який має суттєво ширше значення ніж окремі принципи чи прийоми формоутворення. В основі такого ідеалу завжди стоїть визначена модель людини, її образ в усій сукупності різноманітних морфологічних, семантичних, композиційно-пластичних та інших уявлень щодо об’єкта дизайнерської розробки, що фактично фіксують та віддзеркалюють соціально-культурну позицію дизайнера. Таким чином, предметом програмування в контексті методології дизайну виступає соціально-культурна сфера, в якій сфокусовані проблеми способу життя людини. Тобто дизайнер працює безпосередньо з соціально-культурним змістом проблеми, що розробляється, і одночасно окреслює, аргументує і виражає своє ціннісне ставлення до цього змісту [1, c. 28].
Художня свідомість, властива дизайнерській діяльності, моделюючи образ людини, виконує специфічну культурну роль – транслює людський зміст культури в сферу проектування і вже через нього – в сферу виробництва і споживання.
Стрімкий розвиток комп’ютерної техніки і її різноманітного програмного забезпечення – це одна з характерних прикмет сучасного періоду розвитку суспільства. Технології, основним компонентом яких є комп’ютер, проникають практично в усі сфери людської діяльності. Те, що ще недавно вважалось фантастикою, тепер, завдяки науково-технічному прогресу, особливо прогресу в області комп’ютерних технологій, стало реальністю.