Фонодокумент: історія, сучасний стан, перспективи розвитку + відгук

На сьогодні можна визначити такі напрямки розвитку документознавства, що є пріоритетними перспективними: вивчення комплексу характеристик документа, зокрема характеристик змісту, зовнішньої форми, функцій, властивостей документа як засобу комунікації, джерела інформації тощо. Серед характеристик змісту привертають увагу дослідження знакових форм його інформації, способів структурної побудови тексту, внутрішня форма повідомлення, лексико-семантичні прийоми організації тексту документа. Такі розробки базуються не тільки на теоретичних результатах, отриманих у різних галузях знань, а й на досвіді практичної підготовки різних видів документів.
Багатоаспектними є й напрями вивчення характеристик зовнішньої форми документа, його зовнішніх ознак, зокрема способів фіксації інформації, різних видів носіїв інформації, організації їхньої матеріальної конструкції.
Основний наголос у вищезазначених дефініціях поняття «документ» зроблено на матеріальному носії («документ – це матеріальний об'єкт, що містить у зафіксованому вигляді інформацію...»). На перший погляд, така позиція є слушною оскільки документ вирізняється серед інших матеріальних об'єктів саме наявністю фіксованої інформації. Однак, це було б вичерпною характеристикою за умови оперування документом тільки як дискретним матеріальним об'єктом. Хоча така практика і переважає в діловодстві й архівній справі, є випадки, коли документом вважається запис інформації в сукупності інших записів (тобто теж документів) на дискретному матеріальному носії. Такий підхід особливо уможливився у зв'язку з поширенням технології запису документів на магнітну дискету для комп'ютерного читання. Серед архівних джерел як приклад можна також навести актову книгу, де окремі записи вважаються документами. З іншого боку, домінантою в документі все ж є інформація, хоча, безперечно, в діловодстві й архівній справі ознаки зовнішньої форми документа відіграють значно більшу роль, ніж у бібліотечно-бібліографічній чи науково-інформаційній (тобто роботі інформаційних органів) діяльності .
Звертаючись до історії зовнішніх форм документа, відзначимо, що, починаючи з ХІХ століття, поряд з текстовим і технічним образотворчим документуванням, усе більш широкого поширення почали одержувати нові способи документування, які стали результатом технічного прогресу, наукових відкриттів та технічних винаходів. Зокрема це фонодокументування.
Сформовані таким шляхом документи одержали назву аудіодокументів, тобто утримуючих звукову інформацію, відтворення якої вимагає відповідного обладнання. Вони звичайно розглядаються в єдиному комплексі з візуальними документами, тому що досить схожі за технікою створення і відтворення, за характером інформації, за способом кодування, за організацією збереження. Загалом до аудіовізуальних відносяться фотодокументи, кінодокументи, відеодокументи, відеофонограми, фонодокументи, а також документи на мікроформах.
Аналіз вказаних даних дозволяє зробити висновки про те, що інформація (навіть із певними ознаками її ідентифікації) може бути зафіксованою на будь-якому матеріальному носії. Тому для визначення документа як типового об'єкта, з яким працюють архівна справа та діловодство, треба ввести характеристику (або характеристики), яка (чи які) виокремлюють його серед інших матеріальних носіїв інформації. Такою визначальною характеристикою є головна функція цього матеріального об'єкта, зміст якої у збереженні та передачі інформації у просторі та часі.
Враховуючи вищевикладене, пропонуємо визначити документ як запис інформації, що відповідає характеристикам певного жанру та зафіксований на речовому виробі (зовнішня форма документа), основна функція якого збереження та передача інформації у просторі та часі.
Об’єктом даного дослідження є такий різновид непаперових документів як фонодокументи.
Предметом дослідження є історія, сучасний розвиток та перспективи розвитку фонодокументів.
Мета дослідження – на основі опрацювання наукової літератури проаналізувати історію, сучасний стан та перспективи розвитку фонодокументів. Означена мета передбачає вирішення таких науково-дослідницьких завдань (Додаток А):
– розглянути генезис розвитку поняття «фонодокумент»;
– проаналізувати ознаки, особливості та відмінні риси фонодокументу;
– дослідити новітні концепції розвитку фонодокументів;
– виявити основні перспективи розвитку фонодокументів;
– провести аналіз роботи з фонодокументами у Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г.С.Пшеничного.
Структура курсова робота складається зі вступу, двох розділів, які містять у своєму складі підрозділи, висновків та списку використаної літератури.







І. Теоретичні основи вивчення фонодокументів
1.1. Генезис розвитку поняття «фонодокумент»

У найширшому значенні поняття фонодокументу ототожнюється з фонограмою.
Фонограма (від грецьк. φωνή – звук і γράμμα – запис) – запис, збережений на звуковому носії. Загальне визначення фонограми слід відрізняти від визначення в законодавстві про авторське право й суміжні права, де фонограма – це будь-який, але винятково звуковий запис виконань або інших звуків. Так, наприклад, звуковий запис на компакт-диску й звуковий запис, який є невід'ємною частиною кінофільму, будуть опікуватися по-різному.
Фонограми класифікують відповідно до виду й характеристик інформації, що зберігається, і принципом запису.
За видом сигналу розрізняють аналогові й цифрові фонограми.
У якості базової характеристики записаної інформації звичайно розглядають наявність у фонограмі інформації про просторове розміщення джерел звуку. Відповідно до цього розрізняють фонограми: